Рут Берґгаус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рут Берґгаус
нім. Ruth Berghaus
Рут Берґгаус, липень 1971
Народилася2 липня 1927(1927-07-02)
Дрезден, НДР
Померла25 січня 1996(1996-01-25) (68 років)
Цойтен, Німеччина
·злоякісна пухлина
Похованняцвинтар Доротеенштадт
Громадянство НДРНімеччина Німеччина
Національністьнімкеня
Діяльністьтеатральна режисерка
хореограф
Знання мовнімецька[1]
ПартіяСоціалістична єдина партія Німеччини і Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
У шлюбі зПауль Дессау
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
IMDbID 3115318

Рут Берґгаус (нім. Ruth Berghaus; 2 липня 1927, Дрезден, НДР — пом. 25 січня 1996, Цойтен, Німеччина) — німецька хореографка, театральна режисерка.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Нагородження Манфредом Веквертом Рут Берґгаус «Премією Конрада Вольфа» у Берліні, 20 жовтня 1988

Рут Берґгаус народилася 2 липня 1927 року в Дрездені. Вивчала напрямки сучасного танцювального мистецтва у Ґрети Палукка, відомої німецької танцівниці та педагога. Потім Берґгаус вчилася у Німецькій художній академії (Берлін), в тому числі й у знаменитого театрального режисера Вольфґанґа Ланґгоффа та австрійського театрального та оперного режисера Вальтера Фельзенштейна.

У 1951 вона познайомилася з творчістю композитора Пауля Дессау, своїм майбутнім чоловіком. Рут вийшла заміж за композитора Пауля Дессау, режисером чиїх творів вона не раз виступала, в 1954 році. Їхній син Максим Дессау (нар. 1954 році) вчився в Академії кіно і телебачення Бабельсберг на режисера.

Рут Берґгаус помер у 1996 році від раку. Була похована, біля свого чоловіка Пауля Дессау, на цвинтарі Доротеенштадт в Берлін-Мітте.

Кар'єра

[ред. | ред. код]
Рут Берґгаус в Берліні. 1971 рік
Рут Берґгаус (в центрі) у 1981 році в Берліні

З 1951 по 1964 рік вона працювала хореографом у Німецькому театрі, Німецькій державній опері, Берлінер ансамблі, а також у кабаре-театрі Дістель (Kabarett-Theater Distel[de])[2].

У 1971-1977 роках Рут Берґгаус була інтендантом театру «Берлінер ансамбль»[3]. Берґгаус спробувала внести нововведення у театрі, що породило спротив ансамблю та публіки. Через це вона змушена була покинути театр.

У 1980-1987 роках Берґгаус працювала у Франкфуртській опері. Саме в цьому театрі повністю реалізувала себе як оперний режисер. Її робота у Франкфуртській опері відзначена важливим співпрацею з Майклом Ґіленом, колишнім музичним керівником опери. Разом вони виховали чимало талановитих учнів.

Могила Рут Берґгаус та її чоловііка Пауля Дессау на цвинтарі Доротеенштадт

Активно працювала й у інших європейських театрах. Повернулася до Франкфуртської опери у 1992 році.

Рут Берґгаус була одним з тих небагатьох режисерів, які намагалися передати свою майстерність молодим колегам, і протягом трьох років поспіль проводила майстер-класи по основним напрямкам сучасного оперного мистецтва.

Театр

[ред. | ред. код]

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Sigrid Neef: Das Theater der Ruth Berghaus, Berlin 1989.
  • Dieter Kranz: Berliner Theater. 100 Auffuhrungen aus drei Jahrzehnten, Berlin 1990 — darin Gesprache mit Berghaus
  • Klaus Bertisch: Ruth Berghaus, Berlin 1990.
  • Corinne Holtz: Ruth Berghaus. Ein Portrat Europaische Verlagsanstalt, Hamburg 2005. ISBN 3434505474[5]
  • Irene Bazinger (Hrsg.): Regie: Ruth Berghaus. Geschichten aus der Produktion, Rotbuch Verlag, Berlin 2010. ISBN 978-3-86789-117-2

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Info uber die Kabarettanstalt bei Luise-Berlin [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
  3. Geschichte (нім.). Berliner Ensemble. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 19 листопада 2012.
  4. Премія Конрада Вольфа. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 12 листопада 2016.
  5. Rezension: Viola Roggenkamp: Die Herrscherin. Ruth Berghaus wurde geliebt, bespitzelt, gehasst. Eine Biografie der Regisseurin sucht nach der Wahrheit [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] Die Zeit, 2 червня 2005

Посилання

[ред. | ред. код]